Історія Святогірська

Історія курорту Святогірськ

Місто Святогірськ відомий кліматичний курорт Донбасу, що розкинувся на мальовничих берегах Сіверського Дінця. Він славиться дивовижною природою і унікальним історико-архітектурною спадщиною, несе на собі печатку сивої давнини, середньовіччя, пам'ять революційних бур і Великої Вітчизняної війни.Чарівна природа Святогорська викликала захоплення у багатьох російських і українських письменників, художників і композиторів, які побували тут у свій час.Антон Павлович Чехов захоплювався надзвичайною красою цього куточка, назвавши його «Донецькою Швейцарією».

Він писав своїй сестрі Марії Павлівні:

«Місце надзвичайно красиве і оригінальне: монастир на березі Дінця, біля підніжжя величезної білої скелі, на якій, щільненько і нависаючи один над одним, громадяться садки, вікові дуби і сосни. Здається, що деревам тісно на скелі і що якась сила випирає їх вгору і вгору Сосни буквально висять в повітрі і того й гляди, зваляться... Сіверський Донець, крейдяні гори,

Зозулі і солов'ї не замовкають ні вдень вночі».

Великий художник Ілля Юхимович Рєпін, який народився і виріс на Донеччині, залишив багато пейзажів, оспівують роздолля древньої річки. Сіверський Донець здавна приваблював людей. Луки, багаті дичиною ліси, велика кількість риби в річці створювали сприятливі умови для заселення цих місць. Численні археологічні знахідки дають можливість визначити, що перші жителі в закруті Сіверського Дінця з'явилися ще в кам'яному столітті.Імовірно в середині XIII століття на правому березі Дінця був заснований монастир, який служив притулком для ченців, і укриттям, в разі нападу ворога.Про місцевості, де розташоване місто Святогірськ вперше згадується в записках німецького дипломата С. Герберштейна в 1526 році. Руські літописи XVI століття відзначають роль Святих Гір, як сторожового пункту на південних околицях Російської держави. Царі Російські бачили і цінували заслуги Святогірської обителі. Держава наділила монастир землями і угіддями.У 1774 року у власності монастиря було близько 2000 душ кріпаків, понад 27 тисяч десятин землі. Монастир процвітав.В кінці ХVІІІ століття, в період правління Катерини II, була проведена секуляризація монастирських і церковних земель з метою зміцнення політичної ролі дворянства і його матеріальної підтримки. Серед цих монастирів виявилася і Святогірська обитель. В 1787р. все майно було описано й до нього приставили варту. Ченців вислали з монастиря, а майно надійшло в казну. Багатства, що належали монастирю, давно не давали спокою дворянству. Першим, хто наклав на них руку, опинився князь Потьомкін-Таврійський. Здійснюючи походи до Чорного моря, Потьомкін неодноразово бував у Святогірську. Він облюбував цей мальовничий куточок, який на той час перейшов у відання казни. Тут він бачив«блакитне небо півдня і сенно-листяні дерева України», а під ними величавий Донець. Потьомкін, який вважав себе завойовником Криму, користуючись правом фаворита і улюбленця Катерини II, попросив імператрицю подарувати йому Святогірську«дачку» і «гайок».Зігнавши сюди кріпосних майстрів, він на одній з крейдяних гір, розташована на правому березі Сіверського Дінця, у найкоротший термін побудував розкішний палац, а також велів побудувати на березі мальовничого озера купальні для своїх іменитих гостей. Такі купальні в ті часи називались банями. Звідси озеро і селище, що виникло на його березі, отримали назву«Банне».У царські часи курорт користувався великою популярністю серед багатих поміщиків і купців. В густому сосновому бору були збудовані упорядковані і розкішні котеджі, споруджені корпусу з верандами для ігор і розваг,у графському парку вечорами грав духовий оркестр.

У 1964 році село Банний було перейменовано в Святогірськ.

Річка Сіверський Донець, крейдяні гори.